Рік 2007
- Храм вiдкрито для всiх
Погожого літнього недільного дня 17 червня 2007 року до Української громади Штутгарта з візитацією з Мюнхену завітав Апостольський Екзарх Петро Крик. У Капеллі Kolpinghaus майже не було вільного місця. На зустріч з Владикою Петром прибули, як вірні Української католицької церкви зі Штутгарту та його околиць, так і православні українці, їхні німецькі друзі та сусіди. З університетського містечка Тюбінгену приїхали студенти з України. Одна з найстарших прихожанок Анастасія Цюрак, котра вже більше п’ятдесяти років ходить до Штутгартської церкви, у супроводі молодих людей в національному вбранні за давньою українською традицією вручила його Преосвященству хліб – сіль. А уквітчана вінком дівчинка Мартуся, дочка українських аспірантів Янівих, привітала Владику букетом польових квітів. Парафіяльний хор своїм виступом розпочав святу літургію.Центром парафії є каплиця Kolpinghaus у районі Бад-Канштат Штутгарту. Покровителем Штутгартської парафії є Святий Василій Великий. При літургійній відправі священикові допомагають дяк та парафіяльний хор, який, окрім цього, протягом року презентує кілька виступів перед громадою. Церковний інтер’єр естетично оформлено згідно української традицією.
Також у штутгартському передмісті Фазаненгоф, починаючи з 1970 року, щоквартально проходять Богослужіння у церкві Святого Ульріха, яка надає й приміщення парафіяльного центру для потреб української громади. Нині за стараннями Владики Кир Петра ведеться робота з отримання статусу персональної парафії.
Українська парафія Штутгарта збирає пожертви для української парафії у місті Інджя (Сербія) та надає фінансову допомогу для студій семінаристів у Львові.
У своєму слові отець Роман Врущак відзначив, що нам, українцям у Німеччині, важко знайти своє місце. Зовні ми живемо тут, але в середині свого серця ми линемо до світу свого дитинства, до наших міст, до храмів, де ми були колись хрещені. Приходячи до нашої церкви, ми знову поринаємо у той світ, який ми полишили по закутках минулих літ. Тут завжди сяє Сонце…
Візитація Владики Кир Петра до Штутгарта в першу чергу присвячена п’ятдесятиріччю мученицької смерті Блаженного Петра Вергуна, Апостольського Візитатора Німеччини.
У своїй проповіді Апостольський Екзарх наголосив, що у Світі поза Україною живе 27 мільйонів українців. Ми радіємо з того, що наші церкви на поселеннях заповнюються. Є нова молода сила, яка виросла з України. Отже, є перспектива. Тут, у Німеччині, є більше 130 тисяч вихідців з України. До нашої Церкви треба відноситися з великою любов’ю…
Владика звернув увагу на те, що нашим мирянам треба допомогти іншим українцям знайти свою Церкву.
Нещодавно в Капеллі Kolpinghaus відбулося хрещення. Отець Роман охрестив Герта, німця за походженням, що познайомився з українською дівчиною Надією. Вони збираються взяти церковний шлюб і такі випадки у парафії не поодинокі.
Разом з Владикою до Штутгарта прибув отець Володимир Каркуна. Він служить у Самборі, що на Львівщині.
Після Служби Божої усі могли поспілкуватися з Кир Петром та між собою за чашкою кави та пирогами. У затишній залі їдальні Kolpinghaus стало традицією після Літургії збиратися українській громаді. Тут у невимушеній атмосфері люди обмінюються інформацією, вирішують у спілкуванні свої проблеми. Великий інтерес у молоді з України викликають спогади старших людей про історичні події буремного ХХ сторіччя, учасниками і свідками яких вони були. Владика Кір Петро благословив молодь на добрі справи.
Підсумовуючи своє відвідування Штутгарту, його Преосвященство Петро Крик відзначив, що його тішить, що у Штутгарті є добра парафія, що люди ходять до церкви, прославляючи молитвою, постом та трудом Господа Бога.
Владика Петро Крик свою службу поставив під гасло: «Ось поставив перед тобою відкриті двері». Двері до Української церкви у Kolpinghaus на Waiblingerstraße, 27 завжди відкриті для всіх, незалежно від належності до релігійних конфесій. Тут завжди раді тим, хто любить Господа Бога й Україну. Отже, Храм відкрито для всіх!
Дмитро Мірецький
Закрити
Штутгарт - Священику Роману Врущаку - 50
Недільного дня, 2 вересня 2007 року, в Українській церкві Штутгарту після періоду літніх відпусток було особливо людно. У цей день парохові Роману Врущаку виповнилося 50 років. Після читання Євангелія отець Роман звернувся до вірних із змістовною проповіддю. Прекрасно й гармонійно співав парафіяльний хор.
Ювіляр народився у Польщі в Полянові. Тут він виріс і закінчив школу. У 1976 – 1981 роках навчався в духовній семінарії в Познані. Ім’я «Роман» у перекладі з латини означає «Риму житель». Своє рукоположення він прийняв саме у Римі. 15 листопада 1981 року його благословив на священицьке служіння сам кардинал Йосип Сліпий. З 1981 по 1987 рік отець Роман був парохом в польській Померанії. З грудня 1987 він проповідує Слово Боже у Німеччині. Спочатку служив у Мюнхені, а з 1988 року очолює Українське душпастирство у Штутгарті. У отця Романа троє дітей: дочка Оксана та сини Андрій та Остап.
Після закінчення Літургії вірні заспівали своєму духовному отцеві Многая Літа. Діти в українських вишиванках подарували священику букети квітів. А потім в просторій залі Kolpinghaus почалося українське свято. Парафіяльний хор презентував віночок українських пісень. Група молоді з України виступила з оригінальною віршованою композицією.
…Ви гуртуєте круг себе українців,
Що від краю рідного далеко.
Ви допомагаєте студентам,
Яким тут, на чужині, не легко.
Тому про Вас йде лиш добра слава
До Вас з любов’ю люди йдуть
І в добру і в лиху годину…
А ще були теплі, сердечні вітання, квіти, домашні пироги, подарунки і щирі слова захоплення нелегкою працею українського священика, як і від українців, так і від німецьких друзів Української громади Штутгарту. Лунала мелодійна українська музика.
Ми раді вітати отця Романа Врущака із гідно прожитими літами і побажати нових щасливих, успішних і захоплюючих життєвих доріг. Нехай Небо і надалі прихиляється до Вас, Отче, благословенням і винагороджує праведні труди заслуженими успіхами, добрим здоров’ям, щастям, родинним теплом і благополуччям!
Дмитро Мірецький
Закрити
Штутгарт - Вогник української духовності
У листопаді 2007 року виповнилося два роки самій молодій українській громаді Баден-Вюртембергу. Створена вона силами студентів та аспірантів Тюбінгенського університету.
Приблизно третина населення Тюбінгену – біля 25 тисяч – складають студенти. Завдяки цьому середній вік мешканців міста – найменший у Німеччині. Нині в Університеті Ебергарда-Карла студіюють більше ста українських студентів та аспірантів. Тюбінгенський університет, заснований у 1477 році, є одним з найстаріших університетів Німеччини. Він має широке міжнародне визнання в галузях медицини, природничих та суспільних наук. Він також відомий великим внеском у ліберальне християнське богослов'я.
Спочатку ініціативна група звернулася до секретаріату Університету Ебергарда-Карла з пропозицією щодо роботи Студентської спілки української молоді. Добра ініціатива знайшла підтримку, були розіслані запрошення. На першу зустріч прийшли більше тридцяти молодих людей. А потім була створена і українська церковна громада.
Їздити до Штутгарту на службу Божу до Української церкви для студентів фінансово важко та вимагає часу. Тому вирішили правити служби в Тюбінгені.
На жаль, через щільний графік богослужінь іншими місіями в місцевому католицькому храмі не було можливості відправляти українську літургію. Тому були налагоджені екуменічні контакти з Лютеранською громадою Дитріх-Бонгофер Кірхи, котру очолює Ангеліка Фолькман.
– Лютеранська громада безкоштовно надала нам приміщення, про наше співробітництво можна говорити тільки найкраще, ми досягли повного взаєморозуміння та збагачуємо себе і них, розповідає, – розповідає активіст Тюбінгенської української громади, аспірант факультету соціальних наук Андрій Янів. – Раз на місяць до нас із Штутгарту приїжджає священик Роман Врущак. У Євангелічній церкві правиться українська літургія. Потім відбуваються бесіди на духовну тематику. А лютерани запрошують нас в гості на свої свята. Про наші екуменічні контакти повідомляла і місцева газета.
За недовгий період становлення громади перед Пасхою та Різдвом Хрестовим відбулися реколекції для молоді, зустрічі з українськими священиками. Серед активу громади крім сім’ї Янівих Христина Чабан, Наталя Ткачук, Оксана та Роман Форкавці. Пройшли й два таїнства хрещення. Ігор Дайнес, що має німецьке походження, вирішив в українській церкві прийняти хрещення. Отець Роман охрестив у Тюбінгені і маленьку Магдалинку, дочку Андрія та Олени Янівих. Серед прихожан не тільки українські студенти та аспіранти, але й мешканці Тюбінгену, Ройтлінгену та Бодельхаузена. Приходять на українську службу і німці, котрі цікавляться східним християнським обрядом.
У громаді далеко від своєї Батьківщини вихідці з України знаходять взаємопідтримку, щире спілкування, горнуться до вогника української духовності
Дмитро Мірецький
Тюбінген, Штутгарт
Закрити - Українське кіно у Штутгарті
…Україна-Русь кінця XV століття. Зненацька зникає весь виготовлений на мануфактурах порох. Козаки-запорожці під орудою Максима Тритуза збираються разом, щоб охороняти обоз, що везе порох на Січ...
Історичний пригодницький фільм «Козаки йдуть» українською мовою в суспільному центрі Церкви Святого Ульріха змогли подивитися всі бажаючі. В передмістя столиці Баден-Вюртембергу Фазаненхоф на суботній вечір з'їхалися люди не тільки зі Штутгарта. Було багато й молоді, і людей похилого віку. Священик Роман Врущак благословив усіх на змістовний відпочинок. Роман Прокопів надав власне проекційне обладнання. На великому екрані перед нами відкрилися трагічні сторінки української історії.
Церковна рада Штутгартської парафії Української греко-католицької церкви приклала чимало зусиль, щоб кіновечір вдався на славу. Постаралися й господині, що приготували до гарячого чаю домашні пироги, солодкі торти, ароматне печиво, смачні пиріжки. Довго не розходилися гості, обговорюючи за спільним столом побачене.
Подібні вечори відкритого кіно в Українській громаді Штутгарта (куди може прийти вільно будь-хто) мають стати традиційними. Доброю традицією вже стали вечорниці, що проходять після вечірньої служби. У затишному залі люди спілкуються один з одним, спільно вирішують проблеми.
Наближається Різдво. Молодь готує різдвяний «Вертеп», а церковний хор репетує святкову програму.
Дмитро Мірецький
Закрити
Штутгарт - Подорож до Фрайбургу
Якщо запитати у пересічного українця, як він уявляє собі європейське місто, то скоріше за все отримаємо таку відповідь: гарна архітектура, наявність університету, чисте повітря та привітні мешканці. А до того ж наявність християнства, без якого неможливо уявити собі європейської цивілізації…
Саме таким і виглядає Фрайбург, куди нещодавно здійснила подорож група української молоді зі Штутгарту.
Щоб зекономити наші кошти ми вирішили придбати квиток вихідного дня. Він коштує лише 33 Євро. За допомогою цього щасливого квитка (він німецькою називається «Schönes-Wochenende-Ticket») можна протягом цілого дня групі з п’яти осіб подорожувати Німеччиною, але користуватися треба лише місцевими та регіональними потягами. Виїхали ми з Центрального вокзалу Штутгарту о сьомій ранку, а близько одинадцятої вже були в місті призначення, здійснивши дві пересадки та подолавши біля двохсот кілометрів.
Кожний другий житель Німеччини мріє жити у Фрайбурзі, місті розташованому у самому центрі Європи, на стику трьох країн: Франції, Німеччини й Швейцарії.
У 1091 році знатний рід Церінгерів збудував укріплений замок на замковій горі. «Freiburg» перекладається з німецької як вільна фортеця. У 1120 році поселенню надали статус міста. Право ринкової торгівлі, вигідне положення на перетині торгових шляхів та багаті поклади срібла у Шварцвальді сприяли швидкому розвитку та добробуту міста. З 1200 до 1513 року триває будівництво великого кафедрального собору, чудесної пам’ятки архітектури в готичному стилі. У 1368 році багаті мешканці Фрайбурга заплатили 15 000 срібних марок викупу графам фон Фрайбург, які впродовж 150 років займалися передусім війнами та чварами, та перейшли під владу Габсбургів. Після занепаду місто знову почало процвітати. У 1457 році засновано університет, що дотепер займає одне із провідних місць серед університетів Європи. З 1697 року місто належить то Франції, то Австрії та у 1745 році знову потрапляє під владу Австрії. У 1805 році Наполеон включив місто до новоствореного великого герцогства Баден, яке брало участь у війні 1813-1814 рр. 1821 року з Констанца до Фрайбурга перенесли резиденцію єпископа. 1845 року залізниця сполучила Фрайбург з Оффенбургом. У другій половині 19-го століття місто швидко розростається, будуються нові житлові районі. 1899 до Фрайбурзького університету вперше в Німеччині була зарахована жінка. 27 листопада 1944 року під час бомбардування місто було частково зруйноване. З часу об’єднання із землею Вюртемберг у 1952 року у Фрайбурзі розташована резиденція президії уряду.
За опитуваннями журналістів протягом багатьох років Фрайбург займає провідне місце в Європі по інфраструктурі. Регіон Фрайбургу, з найбільшою кількістю сонячних днів у році, вважається за кліматичними умовами найсприятливішим у Німеччині.
Економічному добробуту сприяють передусім багато малих та середніх підприємств із сектору послуг, медичної техніки, фармації, сонячної енергії, біотехнологій та електроніки. Місто буквально “просочене” сонячними технологіями. Сонячні панелі встановлені на дахах житлових будинків, готелів, бізнес-центрів, шкіл та інститутів, на спортивних майданчиках. У 2003 році в місті побудована найбільша в регіоні вітростанція потужністю 10,6 МВт.
Сьогодні Фрайбург нараховує більше 200 тисяч жителів, з яких 30000 студентів. Молодь приваблює сюди не тільки висококваліфікований професорський склад, але й атмосфера Середземномор'я в серце Європи, готична архітектура старого міста, знамениті "струмки", що є символом Фрайбургу, мальовничі ландшафти та традиційне виноробство. Незважаючи на своє значне для Німеччини населення, Фрайбург зберігає атмосферу маленького містечка, де жителі по ранках бажають один одному «гутен морген» - доброго ранку, де ніхто нікуди не квапиться й де в повітрі витає легкий аромат безтурботності.
Українська громада у Фрайбурзі утворилась після Другої світової війни. У 2003 році Владикою Петром (Криком), Апостольським екзархом Німеччини і Скандинавії, було проголошено цю громаду парафією Святого священномученика Йосафата, Архієпископа Полоцького.
Парафія св. Йосафата має місце для богослужінь в німецькій римо-католицькій церкві Святого Мартіна. Після української літургії в цій церкві підходимо до ікони Святого Йосафата та його мощей, перед якими віруючі української і римо-католицької парафій моляться і ставлять свічки.
Фрайбург та Львів, славні своїми історичними та культурними традиціями, є містами – побратимами. Завдяки партнерським стосункам між містами студенти Львівського університету потрапляють на навчання до Фрайбурзької альма-матер. Серед парафіян багато студентів та аспірантів зі Львова, а священик Петро Свідрун теж до того служив у місті Лева.
У серці Старого міста нас приваблює до себе готичний Мюнстер - собор із червоного піщанику, побудований у стилі високої готики в XII - XVI вв. Тонка різьблена вежа собору висотою 116 м є символом міста, на неї можна піднятися й помилуватися на черепичні дахи, вулички, бруковані рейнськими каменями, Швабські ворота XIII століття, університет Альберта-Людвіга й гори, що оточують Фрайбург. У соборі - кілька чудових творів мистецтва, у т.ч. вівтар роботи Гансу Гольбейна молодшого.
Неподалік від Мюнстера - два колишні монастирі, у яких сьогодні розмістилися музеї Фрайбурга - краєзнавчий, музей природної історії, музей середньовічного живопису. З іншої сторони від Мюнстера - будинку міської знаті, дві ратуші - Стара, XVI століття, і Нова, неоготична, побудована на початку ХХ століття.
Фрайбургський Мюнстер - головна визначна пам'ятка міста - будувався протягом 300 років, з початку XIII до початку XVI століття. На відміну від багатьох інших будівель у центрі міста, він не був зруйнований під час Другої світової війни.
Один з кращих готичних соборів миру - кафедральний собор Фрайбурга, був побудований в 1200-1510 роках на місці старого собору. Головною визначною пам'яткою собору є його різьблена вежа зі шпилем. Нижня частина вежі була побудована під керівництвом майстра Герхарта в 1270-х роках, а верхівка з її шпилем, що вінчає, зведена в 1310-х роках Генріхом дер Лайтером. Проста, квадратна в плані вежа, що охоплює весь західний фасад, над покрівлею собору перетвориться у восьмигранник вузькими, сильно витягнутими ґратчастими вікнами, обрамленими у верхній своїй частині. Вікна, що прорізають всієї грані вежі, перетворюють її в ажурний намет, що дозволяє з усіх боків бачити небо. Ажурний шпиль утворять вісім подовжених трикутників, кожний з яких розділений на дев'ять секцій із власним геометричним малюнком, що ускладнюється до підстави шпиля.
Будівництво хору почалося в 1354 році під керівництвом відомого архітектора Йогана Парлера, довічно призначеного в 1359 році головним будівельником собору. Хор, розроблений Парлером, був завершений в 1500 році. Тонкі нервюри, що виростають зі струнких колон, перехрещуються в ромбічному малюнку на зводі будинку, утворюючи каркас. Хор собору виявився вище нефа.
Будівництво капел, що розходяться в різні сторони від обходу хору, почалося ще при Парлері. Деякі капели прикрашені вітражами XIV століття. Головний вівтарний образ собору створений в 1512-1516 роках художниками Хансом Балдуіном Гріном, Хансом Гольбейном Молодшим і Лукасом Кранахом Старшим. Важкий дзвін собору вважається одним з найстарших у Німеччині.
На околицях Фрайбургу - чудові виноградники, а в невеличких крамничках Старого міста можна перепробувати всі сорти вина й вибрати той, котрий дійсно до смаку. Це - правило виноградарів. До вина можна замовити свіжі «маульташен» - щось на кшталт пельменів, але більші, соковитіші й з різним начинням. Разюче смачна річ, яку вміють добре готувати тільки на Південному Заході Німеччини.
Поблукавши вуличками старого міста, здійснюємо сходами та впорядкованими доріжками підйом на гірку, звідки так гарно видно панораму Старого міста.
Через Швабські ворота йдемо в напрямку залізничного вокзалу. На стіні Швабських воріт є фреска, на якій зображений Святий Георгій, заступник міста Фрайбургу.
Час у зворотну дорогу. Обираємо трохи довший шлях, щоб помилуватися краєвидами Шварцвальду (з німецької перекладається як «чорний ліс»). Двоповерховий регіональний потяг все вище й вище через тунелі та мости над стрімкими річками везе нас у гори Шварцвальду. З вікон верхньої палуби нашого вагону на тлі заходу Сонця добре видні повітряні курорти, розташовані в мальовничих лісах і на берегах гірських озер льодовикового періоду, які особливо популярні серед аматорів ковзанярського й гірськолижного спорту.
Природна краса гір Шварцвальду славиться на увесь світ, але думками ми в Україні, згадуємо наші Карпати. На думку приходять слова пісні українського гурту «Talita Kum» «Ca va» («Іноземці»): «може, знову назад, їхати далеко-далеко на захід, до зелених Карпат, там, де Люблін, Краків, Берлін, Мюнхен, Фрайбург…». Свого часу лідер гурту Юля Міщенко прожила у Фрайбурзі понад рік. До речі, в Німеччині серед молоді дуже популярні автомобільні наклейки із написом: «Alle Menschen sind Auslander.Uberall» – «Всі люди - іноземці. Всюди.»
Фрайбург – чудове місто, в яке завжди хочеться повертатися…
Важливу роль у регіоні Фрайбургу грає й розвинена мережа шляхів сполучення: міжнародний аеропорт Базель-Мюлуз-Фрайбург, на перетині кордонів Німеччини, Франції й Швейцарії одночасно; залізниця, із прямими швидкісними поїздами, що з'єднує практично всі великі міста Європи; а також швидкісна автомагістраль, що зв'язує Голландію, Бельгію, Німеччину, Францію, Швейцарію, Італію й Іспанію.
Дмитро Мірецький,
Закрити
Фрайбург – Штутгарт,
Баден-Вюртемберг